До річниці від дня народження

вкл. . Опубліковано в Публікації

6 травня нинішнього року опішненській гончарці Олександрі Федорівні Селюченко – заслуженій майстрині народної творчості України, членкині Національної спілки художників України – виповнилося б 99 років. У мистецтвознавчій літературі ім’я Олександри Селюченко зазвичай пов’язують зі створенням дитячої глиняної іграшки. Вона не лише продовжувала традиції у створенні образів, а й одночасно була оригінальним імпровізатором.

У гончарській родині Федора та Явдохи Селюченків завжди багато працювали, тож Олександра з дитинства була повноправною учасницею важкого й водночас цікавого трудового життя. Батько був організатором усієї гончарської роботи (готував глиняну масу, ангоби, поливи, випалював вироби), мати – ліпила, а брат – виготовляв посуд. Коли Олександра підросла, теж долучилася до справи. І вже в шестирічному віці вона вправно ліпила свої перші свистуни. Ліплення було для неї грою, яку вела мати – мудра наставниця, найкраща подруга й порадниця, перша вчителька гончарного ремесла. «Посадили і мене малою до лави ліпити. Брат гончарує, мама ліпить, а я – вчуся. Батько доводить до кінця все обпалом. Перш за все, я ліпила рибки і качечки. Так, моя матінка не знала, що вона привила любов до глини, що немов чари, за які все життя віддам і ладу не матиму – стану одинокою», – так зазначала Олександра Селюченко у своєму щоденнику. Не зважаючи на всі труднощі й негаразди, які довелося пережити родині (роки голоду, смерть старшого брата), Олександра росла допитливою дівчинкою. Вона допомагала батькам по господарству, училася розуміти красу природи, любила свята й народні пісні, вчилася ліпити глиняні скульптури.

З історії одного експонату

вкл. . Опубліковано в Публікації

Кожен музейний експонат має свою історію й долю. Важливо з’ясувати джерела й обставини його походження, а особливо – причетності до перебігу подій у житті відомої постаті. Не виняток і муфельна піч, яка більше трьох десятиліть знаходиться в постійно діючій експозиції Меморіального музею-садиби гончарки Олександри Селюченко. Її мисткині подарували друзі. Це дозволило вирішити проблему, пов’язану з випалюванням глиняних виробів.