Листи Михайла Денисенка до Олександри Селюченко

вкл. .

Дорога Олександра Федорівна!*

Нарешті, написали довгожданого листа: ви стали нашою ріднею, і нам завжди хочеться з Вами бачитися, сидіти за одним столом, бувати і всіх куточках нашого краю…

У мене заплановано побувати у вас в Опішні, бо я ще і не був ні в кого з майстрів вдома.

А в рідній хаті людина розкривається більш повніше, більш колоритніше… Пишу Вам з деяким запізненням, бо ще не виліз з клопоту по хатньому ремонту, а також із всяких замовлень від вище стоящих організацій (заводські замовлення). Відносно виставки, то вона вже давно закрилася. На обговоренні я був, було дуже цікаво у розумінні зустрічей з людьми.

Виставку всі одностайно хвалили, ніяких випадів «проти» не булло. Більшість творів з виставки підуть на всесоюзну виставку в Москву: наші всі ідуть, окрім двох великих ваз. Ви писали, що хотіли б дещо випалити у нас. Всі умови, по-моєму, для цього. Ви вже були і бачили.

А папірець можна буде взяти в Укрхудожпромі при моїй допомозі, бо він треба буде для бухгалтерії при оплаті за випалювання речей.

Отже, якщо у вас з’явиться можливість приїхати в жовтні місяці, поки ще відносно тепло, то приїздіть, не гайте часу. Узимку це менш приємно, бо холодно возити пакунки. А якщо Ви маєте намір ці роботи виконати на місці, то це, звичайно, на Ваш розсуд. Жити Вам завжди є де: наша хата для Вас вже рідна. Як будете їхати, не забувайте про святий образ, який Ви  для  мене приготовили. А може, ще щось знайдете у народному стилі? Чекаємо! Цілуємо!

Ваші Михайло Іванович, Ольга Петрівна.

3.X.78 р.

 

Добрий день, дорога Олександра Федорівна!*

Від Василя одержав лист, в якому з радістю пише, що Ваш опішнянський листочок залетів аж до нього в Монголію…

 Це прекрасно! З рідної нашої України до нього в холодні степи монгольські летять дорогі, рідні слова…

І взагалі, коли нас всіх об’єднує чуття єдиного народу, єдиної сім’ї,  – це здорово звучить!

Коли б зараз у мене був час, то я, не гаячись, поїхав би і до Вас в Опішню, і в Полтаву, і на Чернігівщину, і в другі кутки чарівної нашої України, аби тільки відчути рідні серця людей наших…

Думаю, що як тільки скину тягар всяких загрузок, то буду мати можливість все це здійснити.

Вже пора думати про звільнення від адміністративної роботи, щоб перейти тільки на творчу роботу. В цьому році, взагалі, у мене багато загрузок, як на заводі, так і вдома. Ремонт хати наближається до кінця: вже перейшли до інтер’єру веранди. Приїжджав Сергій на 7, 8, 9 жовтня, як завжди допоміг в нашій роботі. Закінчую цього коротенького листочка дружніми побажаннями добра, здоров’я, світлої радості.

Цілуємо! До нових зустрічей!

Михайло Ів, Ольга Петрівна.

З вітаннями Григорій Павл і Паша.

Дружні теплі слова опішнянським майстрам глини!

Бережіть мою ікону.

17.X-78 р.

 

*Мову оригіналу збережено

Світлана Панасюк,

молодший науковий співробітник

Меморіального музею-садиби

гончарки Олександри Селюченко

Підписи:

1-3.   Лист Михайла Денисенка до Олександри Селюченко. Опішне, Полтавщина. 03.10.1978.Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному, Національний архів українського гончарства. – Ф. 5. – Оп. 4. – Од. зб. 105. – Арк. 13-14.

4-6.   Лист Михайла Денисенка до Олександри Селюченко. Опішне, Полтавщина. 17.10.1978. Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному, Національний архів українського гончарства. – Ф. 5. – Оп. 4. – Од. зб. 105. – Арк. 15-16.

Додати коментар

Захисний код
Оновити