Пішла назавжди, щоб залишитися…

вкл. . Опубліковано в Новини

23 червня 1987 року відійшла в інші світи опішненська гончарка, легенда українського гончаротворення Олександра Федорівна Селюченко. Вона була неперевершеним майстром глиняної іграшки, 

адже гончарство для неї було можливістю самовираження, основним джерелом радості й краси. Серед її доробку – безліч фігурок: розмаїті круторогі баранці, пташки з декоративними гребінцями й хвостиками-віялами, веселі коники, добрі левики, козлики й баранчики та багато інших тварин. Барині Олександри Селюченко – це різнохарактерні образи селянок, клопіткі господині, поважні міщанки тощо. Мисткиня брала сюжети з життя – залицяння, сватання, весілля, весільні свати, дівчата у вінках, колядники, матері-берегині… Усі вони наділені веселим характером, одягнені в традиційні костюми. Героїв майстриня здебільшого шукала в улюблених письменників-класиків, передусім у земляків – Івана Котляревського та Миколи Гоголя, які писали про рідний край. Гончарка завжди перебувала у творчому пошуку. Проста сіра глина стала для неї стимулом до життя, джерелом високого натхнення у творчості.

Гончарка, заслужений майстер народної творчості України Олександра Селюченко в Музеї народної архітектури і побуту України. Пирогово, Київщина. Початок 1980-х. Автор фото невідомий

Сходження до мистецького олімпу розпочалося 1946 року, після Всеукраїнської виставки дитячої іграшки в Києві, де її вироби зайняли призове місце. Після цього вони помандрували по обласних, республіканських, міжнародних мистецьких виставках. Роботи Олександри Селюченко бачили в багатьох містах: Санкт-Петербурзі, Софії, Парижі, Брюсселі, Токіо, Нью-Йорку тощо. Їх неодноразово відзначали високими нагородами. Нині багато творів мисткині зберігаються в музеях і в приватних збірках різних країн. Подвижницьку працю художниці відзначено почесним званням «Заслужений майстер народної творчості УРСР». Вона була членом Спілки художників УРСР.

Меморіальна дошка на будинку Олександри Селюченко (автор – Михайло Денисенко). Опішне, Полтавщина. 1999. Фото Тараса Пошивайла

Задля збереження пам’яті про велику Мисткиню й популяризації її творчості на початку 1988 року був створений Меморіальний музей-садиба гончарки Олександри Селюченко. Його засновано в колишньому помешканні майстрині, яке, як і весь мистецький доробок, згідно із заповітом, було передано в дар українському народові в особі Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному. Уперше в Україні після смерті народного майстра в недоторканому вигляді було збережено дворище, надвірні будівлі, у тому числі горно, інтер’єр житла, предмети побуту й творчі роботи. Предмет гордощів фондової збірки Національного музею-заповідника українського гончарства – це 1064 глиняні твори, з них 250 – останні роботи мисткині – було випалено в її домашньому горні в ніч з 13 на 14 жовтня 1987 року (експонуються в Музеї-садибі). Гончарська книгозбірня України прийняла на зберігання особисту бібліотечку Гончарівни, яка налічує майже 300 видань (книги, журнали, каталоги, буклети тощо). Велику мистецьку й наукову вартість має особистий архів мисткині: листи, щоденники, спогади (222 одиниці збереження), фото (близько 800 штук), 296 аркушів декоративної мальовки, більшість якої виконано рукою Олександри Селюченко, а також понад 530 предметів повсякденного побуту, якими користувалася майстриня і які зберігаються в її будинку.

Відвідування могили Олександри Селюченко на центральному цвинтарі селища. Опішне, Полтавщина. 2012. Фото Людмили Пустової

За ініціативи Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному 6 травня 2016 року були проведені заходи Урочистої академії на пошанування життя і творчості Олександри Селюченко. Знаковою подією стало відкриття глиняного погруддя опішненської гончарки на подвір’ї її будинку, нині – Меморіального музею-садиби. Образ талановитої мисткині втілив у монументальній роботі головний художник Музею-заповідника, заслужений працівник культури України Юрко Пошивайло. На Стіні Гончарної Слави України в Музеї мистецької родини Кричевських було відкрито меморіальну дошку, що увічнила в бронзі творчу постать Олександри Селюченко, автором якої є львівський скульптор Володимир Цісарик. Традиція пошанування видатних постатей українського гончарства, чиї долі переплелися з Опішним, – не лише данина історії національної культури, це – заповідання для прийдешніх, поклик берегти рідне коріння – основу буття Сьогодення й Майбутнього.

Екскурсія в будинку гончарки Олександри Селюченко. Опішне, Полтавщина. 2015. Фото Інни Школенко

…Не злічити сторінок людського життя, сповненого всіма відтінками почуттів і переживань, – лише віддати належну пошану пам’яті Олександри Федорівни, що кожен день свого буття самовіддано плекала в глині генія творчої думки.

Ласкаво просимо відвідати Меморіальний музей-садибу гончарки Олександри Селюченко!

Екскурсія в будинку гончарки Олександри Селюченко. Опішне, Полтавщина. 2015. Фото Інни Школенко

Екскурсія в будинку гончарки Олександри Селюченко. Опішне, Полтавщина. 2015. Фото Інни Школенко

Уроки образотворчого мистецтва на подвір’ї Меморіального музею-садиби гончарки Олександри Селюченко. Опішне, Полтавщина. 2015. Фото Наталі Ібрагімової

Зустріч майстрів заводу «Художній керамік» на садибі гончарки Олександри Селюченко. Опішне, Полтавщина. 2015. Фото Жанни Різниченко

Погруддя гончарки Олександри Селюченко (автор – Юрко Пошивайло). Опішне, Полтавщина. 2015. Фото Тараса Пошивайла

Наталя Ібрагімова,
завідувач Меморіального музею-садиби
гончарки Олександри Селюченко

Додати коментар

Захисний код
Оновити