«РОДИНА ОДНА – БЕЗСМЕРТНЕ МИСТЕЦТВО!»

вкл. . Опубліковано в Новини

7 грудня минає 15 річниця з дня смерті майстра художньої кераміки, заслуженого діяча мистецтв України, члена Національної спілки художників України, лауреата премії імені Катерини Білокур – Михайла Івановича Денисенка. Упродовж багатьох років видатний мистець, шанувальник глибинно народної культури, самовіддано працював у царині художньої кераміки, прагнучи прислужитися справі примноження національних мистецьких цінностей, розвиткові художньої культури, відродженню духовності рідного народу. Уродженець старовинного гончарного осередку – селища Олешні, що в Чернігівщині, Михайло, здобувши фахову освіту та озброївшись практичним досвідом, 1949 року за рекомендацією Спілки художників України прибув до Василькова Київської області. Саме з іменем Михайла Денисенка пов’язують перетворення колись рядового гончарного заводу на передове підприємство України з виготовлення оригінальної, позначеної яскравою самобутністю, виразною національною своєрідністю української майоліки, яка полонила світ, здобувши всезагальне визнання як «васильківська майоліка». Багатий творчий доробок Михайла Івановича: посуд, декоративні тарелі, композиції з пластів і мисок, присвячені як історичним подіям, так і персоналіям, світочам української культури. Його твори, представлені на персональних та колективних виставках, вражали неповторним творчим почерком, новаторством і особливим українським колоритом. Усе це дало можливість сповна оцінити творчість Михайла Денисенка як визначне явище українського декоративного мистецтва. Серед почесних нагород Майстра – Золота медаль за успіхи, досягнуті в розвитку української майоліки, дві Срібні та Бронзова медалі Виставки досягнень народного господарства СРСР, велика кількість почесних грамот і дипломів. За активну участь у громадському житті міста його двічі обирали депутатом Васильківської міської ради, надали звання «Почесного громадянина міста Василькова». В одному з листів Михайло Денисенко так визначив життєве кредо справжнього патріота України: «…потрібне єднання прогресивних людей, дієвість усіх людей, які розуміють, що, склавши руки, нічого не діждеш, і не треба чекати на закордонних помічників, самим собі давати пораду в усіх справах… Потрібне пробудження свідомості своєї національної гідності...»

У Національному музеї-заповіднику українського гончарства в Опішному зберігаються чудові твори художника-кераміста з Василькова: декоративні тарелі «Вітерець», «Рости, співай, мій рідний край», унікальні набори «Гончарському роду нема переводу», «Взяв би я бандуру», панно «Гомоніла Україна» та багато інших. Кожен з його творів вирізняється художньою довершеністю,оригінальним образним змістом, вишуканим лаконічним декором тощо. Під час ІІІ Всеукраїнського симпозіуму монументальної кераміки в Опішному «Поезія гончарства на майданах і парках України» (1999) Михайло Денисенко працював над створенням пам’ятної дошки на будинок Меморіального музею-садиби всесвітньо відомої гончарки Олександри Федорівни Селюченко, з якою він багато літ приятелював. На жаль, автор не дожив до відкриття меморіальної дошки, яке відбулося під час ІІІ Селюченківських читань на початку травня 2001 року. В меморіальному музеї-садибі гончарки експонується декоративна таріль, подарована майстрині автором Михайлом Денисенком на знак дружніх відносин. Їхня дружба – це спілкування споріднених мистецтвом душ, що зігрівалося багаторічним листуванням. Серед епістолярію Олександри Федорівни, що зберігається в Національному архіві українського гончарства, чільне місце займає її переписка з Михайлом Івановичем, вітальні листівки до свят, подаровані на пам’ять, світлини з щемливими підписами: «Дорогій Олександрі Федорівні від Михайла Денисенка. Родина одна – безсмертне мистецтво! Добра зустріч! Незабутня!», «Олександрі Федорівні від Михайла Денисенка. Ми завжди душевно рідні!». Михайло Денисенко радів кожній можливості відвідати Опішне, яке давно стало для нього рідним. Завжди уважно слідкував  за діяльністю Музею-заповідника, радо відгукувався щиросердними вітаннями на кожен здобуток закладу. З листа: «… я сам із родини чернігівських гончарів і батуринських козаків. Отже, Опішня для мене – це майже та Олешня, що на Чернігівщині: у гончарів багато схожого у побуті, характері, який формується у процесі їх праці, соціального становища. І моя дружба із опішненськими чудодіями-гончарями – це не якась випадковість, а усвідомлена стежка у житті художника-кераміка, вічного поклонника людей щирої, добро діяльної праці, людей з благородним ставленням до самої праці як творчого процесу» (01.03.89).

 Усі, хто особисто знав Михайла Івановича, згадують його як мудру, волелюбну людину зі щирою душею та невичерпним оптимізмом. Майстрові завжди вдавалося створювати навколо себе доброзичливу атмосферу. Глибоке усвідомлення покликання мистця, високий професіоналізм, талант Михайла Денисенка, помножений на велике працелюбство, збагатили українську і світову культуру. Схиляємо голови в жалобі, сумуємо разом із усією Україною по втраті її талановитого сина. Хай же пухом йому буде рідна українська земля, а пам'ять про нього між нами живе вічно.

Наталя Ібрагімова,
завідувач Меморіального музею-садиби
гончарки Олександри Селюченко

Додати коментар

Захисний код
Оновити