Тараненко Таїсія (Полтава)

вкл. . Опубліковано в Літературний конкурс

І вікова група

Таємниця глиняної дівчини

казка

Давно те діялось в Україні. Ліс манив улітку шепотом листя та прохолодними тінями від величавих дубів, білокорих беріз, кремезних кленів, великих ясенів. Під поодинокими пишнолапими ялинами знайшли свій притулок зайці-боягузи. Дикі кабани мирно сопіли під дубами, посмакувавши жолудів. На лісових галявинах посміхалися червонобокі суниці, з-під беріз на них поглядали боровики. Мати-природа наводила лад скрізь. А особливо турбувалась про щойно народжену донечку. Адже вона була така м’яка, тендітна, така беззахисна. Тому загорнула її в пелюшки з чорнозему, укутала м’яким піском. Довго мати міркувала над тим, як назвати крихітку, аж нарешті казкова фея допомогла: «Нехай зветься Глина».

Сердюченко Дарина (Опішне, Полтавщина)

вкл. . Опубліковано в Літературний конкурс

І вікова група

Барвистий світ Гончарівни

Меморіальний музей-садиба гончарки Олександри Селюченко – мій найулюбленіший музей. Адже тут я вперше познайомилася з творчою спадщиною моєї талановитої землячки, тут знову й знов гортаю сторінки її життя і творчості, сюди повертаюся, шукаючи натхнення, і щоразу відкриваю для себе нове.

У моїй уяві Олександра Федорівна – справжній Талант. Народившись у мальовничому Опішному в гончарській родині, майстриня перейняла любов до глини від мами. Згодом закінчила семирічну школу й загальноосвітню при заводі. Пізніше Олександра Федорівна вирушила працювати до Києва, проте незабаром повернулася додому. Працювала на заводі, із творчістю  не розлучалася і вдома. У її руках народжені тисячі глиняних образів дитячої іграшки, сюжетні композиції і розмаїття орнаментів.

Пасько Тетяна (Семенівка, Полтавщина)

вкл. . Опубліковано в Літературний конкурс

 

І вікова група

Загадкова зустріч

Теплий сонячний день… Такий звичний, буденний. Але ж ні! Незвичайний! Сьогодні збудеться моя маленька мрія! Хочу запам’ятати навіть найменші деталі цієї дивовижної зустрічі з прекрасним…

Рівно о восьмій до школи під’їхав наш новенький шкільний автобус. Всі швиденько всілися на місця і, як завжди, стали чекати Славка. Коли таке було, щоб він прийшов завчасно? Не встигли деякі хлопці кинути невдоволені репліки на адресу Славка, як той, відхекуючись, залетів до автобуса. Хлопчина вмостився біля мене і пробубнів: «Я не винен, це татів автомобіль підвів!» Я, розуміючи, поглянула на Славка, мені не хотілося з ним сваритися, щоб ніякими дрібницями не зіпсувати загального враження від поїздки.