Слюсаренко Маріенна (Кременчуцький район, Полтавщина)

Опубліковано в Премії

Слюсаренко Маріенна (Кременчуцький район, Полтавщина)
І вікова група
3 місце «За оригінальне висвітлення теми»


Таємнича глина
казка

– Ой, Барине, душечко моя, як Ви виглядаєте чудово, яка у Вас гарна та яскрава сукня, – сказала чудова глиняна фігурка Молодої дівчинки, озираючись у темряві по полицям.
– Як чудово! – добавила ця Молодиця, розправляючи свої білосніжні рученьки та нахиляючи гарну голівку, обрамлену чорними косами.
– Ви до мене звертаєтесь? – спитала Бариня та сама здивувалася звуку свого голосу. – Як це? Як це ми розмовляємо? Скільки років я дивлюсь через це яскраве скло на тих, хто дивився на мене. Мені завжди хотілось спитати в тих велетнів, чи я їм подобаюсь. Але вони мене не чують, дивляться та йдуть далі.
– А я неодноразово чула, як мене нахвалюють та милуються, але я також здивована, – відповіла Молодиця.

Булавенко Марія (Полтава)

Опубліковано в Премії

Булавенко Марія (Полтава)
ІІ вікова група
1 місце «За пізнання образу Олександри Селюченко і психологізм»


«…НА ВСЕ ДОБРЕ ВАМ, УСІМ ЩЕРБАНЯМ…»
4 квітня 1987 року

Мене квітень не тішить вже свіжим вечором.
Вже одвіку не пахло в будинку печивом.
Ти ще взимку навідатися обіцяла –
Я, Світланко, чекала.

І моя одинокість страшить – нервую.
За вікном вже стара із косою танцює.
А здоров’я… Не мрію – лиш зрідка гостює;
Уже ледве чую.

Заїжджала Кузьмівна – не до мене, звісно,
До сестри в лікарню (помаранчі, ігристе).
А я знову хворію, рахую хвилини.
Панацея – глина.

Гриценко Яна (Полтава)

Опубліковано в Премії

Гриценко Яна (Полтава)

ІІ вікова група

1 місце «За літературне втілення образу Олександри Селюченко»

Гончарівна

Повз ворота нісся бурхливий потік. З’являлися і миттю щезали підбори червоних чобітків, мерехтіли дукачі й плахти, дрібно тріпотіли на вітрі, ніби сміючись, барви довгих стрічок у волоссі, неквапливо й поважно походжали чуби й густі чорні вуса. Проїжджали вози, наповнені товарами, пробуджував землю стукіт копит, уривки розмов розносилися вулицею. Вони гулко дзвеніли у скляному повітрі ранку, жвавим джерельцем стікали в безодню кручі, з медовими потоками світла струменіли над квітучим садом, залітали до відчинених вікон вибіленої хатини. Там, сидячи на застеленому рушниками ослоні, Саша слідкувала за селянами, що прямували на ярмарок до Полтави. Святково вдягнені, розвеселені, вони привертали увагу яскравими кольорами вбрання, підіймали настрій жартами й безтурботними теревенями, до яких прислухалося дівча.

Грабенко Юлія (Полтава)

Опубліковано в Премії

Грабенко Юлія (Полтава)
ІІ вікова група
2 місце «За образність»

ЗЛІПИЛО ЇЇ ЖИТТЯ

Чи то долею так приречено:
Нареченою не наречена,
Всю самотність, любов і смуток
Вона вміло вливала в глечики.

Із дитинства любила глиняно
В світі справжнє своє призначення.
Ніби душу тонку полив'яну
Баранцям віддавала й зайчикам.

Як би їй не бувало важко,
Та долала жагучу втому.
Хвилювалась за рідних пташок,
Що навік полетіли з дому.

Савченко Єлизавета (Полтава)

Опубліковано в Премії

Савченко Єлизавета (Полтава)

ІІ вікова група

2 місце «За краще відображення спогадів про Олександру Селюченко»

Дар Олександри

Коли митець сідає за гончарний круг, він на мить стає Творцем, що підпорядковує світобудову за своїм образом і подобою. Думки його – піднесені й чисті – перетворюються на глиняних птахів і «прилітають» у цей грішний світ, аби наповнити його красою, поділитися теплом згрубілих рук Майстра. Олександра Селюченко – видатна українська керамістка – пережила Голодомор, витримала «червоний» терор, пройшла через радянсько-німецьку війну, перебудову і гласність, та, на жаль, так і не побачила Україну вільною та незалежною державою. Осягаючи масштаб її особистості, виникає велика спокуса скласти легенду, адже кожна геніальна людина має право на міф про своє становлення й розкриття таланту.

 Для того щоб зрозуміти людину, потрібно пройти її стежками в тому ж самому взутті. Або прочитати листи, у яких вона щиро переповідає свої почуття, враження, радощі й негаразди. Тож, захопившись творчим доробком майстрині, я не могла не ознайомитися з її листами, де кожен рядок пронизав мене до самого серця. Ця жінка воліла жити вільно, наче бджола на медоносних луках, а натомість постійно мала існувати в тих суворих рамках, що їй були відміряні радянською владою. Та попри все, вона змогла зберегти для нащадків незламний дух українського народу, його чарівну аутентичність та містичність у своїх роботах. Бо кожна глиняна іграшка, кожна мальовка – то діти її і країни, то історія та казка, поєднані вічністю з пензлем.