Групова робота учнів 2 класу (Опішне, Полтавщина)

Опубліковано в Премії

Групова робота учнів 2 класу (Опішне, Полтавщина)
Заохочувальна премія «За сценічне втілення образу»

Суперечка глиняних іграшок
казка

(Звучить музика)
Ведуча 1:
Відвідування Музею-садиби Олександри Селюченко переросло в наше захоплення життєвим і творчим шляхом самотньої бабусі Шури.

Ведучий 2:
Так називали її сусідські дітлахи, які юрбилися в Олександри Федорівни на подвір’ї, так стали називати її і ми.

Ведуча 1:
Чому ж вона була самотня?
А хто ж їй допомагав?
Кого цікавила глиняна іграшка бабусі Шури?

Ведучий 2:
А що то за дивакуваті звірята виглядають з печі?..

Ведуча 1:
А хто ж тепер прийде на її могилу? –

Разом:
Хто ж, як не ми, хто, крім нас?
(Музика посилюється; Стенд-фото)

Ведучий 2:
Ми уважно слухали завідувача садиби, розглядали речі, серед яких жила майстриня, знайомилися з казковим світом глиняної іграшки.

Ведуча 1:
А скільки цікавого ми побачили в особистому архіві Олександри Федорівни?

Ведучий 2:
Ми з головою поринули в безкінечний світ творчості бабусі Шури…

Ведуча 1:
Цікавим є те, що Олександра Федорівна ставилася до своїх іграшок, як до живих істот, як до дітей, розмовляла з ними, радилася. Коли готувала свої вироби на виставку, дуже хвилювалася, говорила: «Яка ж доля чекає вас там?»
(Музика посилюється)

Ведучий 2:
А хто це біля горна сховався?
(Під музику виходять Бариня-господиня з Козаком-вершником)

Бариня-господиня (з кошиком):
Я – Бариня-господиня. Вже встигла все зранку зробити: і попоратися, і поярмаркувати, і поснідати. Вважаю, що мені треба поїхати на виставку до великого міста.

Козак-вершник (на коні):
Та я швидше всіх туди доберуся! Поглянь! Я ж бо вершник! (підскакує). І мій вірний кінь мене не підведе!
(Під музику виходять Козеня-бандурист та Івасик-Телесик)

Козеня-бандурист (з бандурою):
А я незвичайний козлик. Я ще й бандурист. Як заграю – всіх на виставці звеселю! Ось послухайте (ніби грає). Отож мені їхати на виставку!

Івасик-Телесик (з вудочкою):
Мене впізнали? Всі дорослі були дітьми і я – найулюбленіший казковий герой. Тому саме я маю бути на виставці.
(Під музику виходить Ведмедик з діжечкою меду)

Ведмедик (з діжечкою меду):
Доки ви будете сперечатися! Погляньте, що я маю (показує діжечку). Так, так. Це мед у діжечці – насолода дорослих і малих! Ось спробуйте! Пригощайтесь! (пригощає дерев’яною ложкою).
Ну що, смачно?

Бариня-господиня:
Так-таки, так! Ох і смачно! (киває головою, смакуючи)

Ведмедик:
Як поїду до столиці з діжечкою меду, всіх пригощу, присолоджу їм… То хто потрапить на виставку серед нас?

Бариня-господиня:
Згодна. Напевно, ти! Хоча…

Козак-вершник:
Ні, ні! Таки я поїду! Саме я буду представляти бабусині іграшки!


Ведуча 1:
Та не сперечайтеся, друзі! Майстриня любила вас усіх однаково. Ставилася до вас, як до рідних дітей. Виплакала для вас щасливу долю!
(Звучить музика)

Ведучий 2:
Тепер ви всі експонати музею-садиби. Повертайтеся на свої місця і радуйте відвідувачів, які приходять вшанувати творчість Олександри Федорівни.

Ведуча 1:
Тут нас оточує сучасне і колишнє
І є надія, що Опішне назавжди,
Якщо комусь не довелось жити в Опішному,
То конче треба часто їздити сюди! (разом)
(Звучить музика)