Музей-садибу відчинено щодня з 9-00 до 18-00 год.

(п'ятниця, неділя: з 900 до 1700)

Вартість: 25,00 грн. за одну особу (віком від 18 років)
15,00 грн. за одну особу (віком до 17 років)

вул.Губаря, 29, Опішне, Полтавщина, 38164,
тел./факс +38(05353) 42416

 

Спогади гончаря Івана Лобойченка

вкл. .

Доля відомих людей завжди нерозривно пов’язана з епохою й середовищем, у якому їм випало жити й працювати. Одним із напрямків діяльності Меморіального музею-садиби гончарки Олександри Селюченко є збирання та систематизація матеріалів, які стосуються життя й творчості мисткині. Задля цього, варто намагатися якнайповніше зібрати спогади сучасників Олександри Селюченко. З 2008 року тривають планові керамологічні експедиції, започатковані Національним музеєм-заповідником українського гончарства в Опішному, які дозволили акумулювати масив матеріалів.

Гончар Іван Лобойченко навчався в Олександри Селюченко. Свої спогади  про видатну землячку він зафіксував у зошиті й подарував працівникам Музею-садиби. Можливо, прочитавши ці рядки, хтось захоче поділитися власними спогадами?

Відгуки про відвідування Меморіального музею-садиби гончарки Олександри Селюченко

вкл. .

Дуже цікаво перечитати відгуки про відвідування Меморіального музею-садиби гончарки Олександри Селюченко. Це те, що надихає щодня виконувати свою роботу й кожну наступну групу зустрічати, як давніх друзів. Вражає й географія відвідувачів.

Пропонуємо й Вам прочитати деякі з відгуків:

«Попали совершенно случайно в музей. Сначала не планировали, а потом увидели указатель, заехали и очень остались довольны. Никогда такого не видели. Это самые яркие впечатления от Украины. 9.10.2013. г. Москва».

«Замечательная идея. Замечательные люди… Столько можно интересного показать миру… Спасибо! 23.08.13. Тула».

«Автентика – це те, що завжди вражає. Дякуємо за справжність. 2.4.2014. м. Київ».

Роковини від дня смерті

вкл. .

23 червня 1987 року відійшла в інші світи опішненська гончарка, легенда українського гончаротворення Олександра Федорівна Селюченко. Вона була неперевершеним майстром глиняної іграшки, адже гончарство для неї було можливістю самовираження, основним джерелом радості й краси. Усе своє життя, величезний талант і непохитну волю вона віддала справі свого життя – гончарному ремеслу. Непростий шлях до мистецтва, до розуміння глибини народної культури пройшла Олександра Селюченко. Її творчість стала одним із найкращих надбань української культури ХХ століття.

Серед її доробку – безліч фігурок: розмаїті круторогі баранці, пташки з декоративними гребінцями й хвостиками-віялами, веселі коники, добрі левики, козлики й баранчики та багато інших тварин. Барині Олександри Селюченко – це різнохарактерні образи селянок, клопіткі господині, поважні міщанки тощо. Мисткиня брала сюжети з життя – залицяння, сватання, весілля, весільні свати, дівчата у вінках, колядники, матері-берегині… Усі вони наділені веселим характером, одягнені в традиційні костюми. Героїв майстриня здебільшого шукала в улюблених письменників-класиків, передусім у земляків – Івана Котляревського та Миколи Гоголя, які писали про рідний край. Серед її глиняного світу образи персонажів п’єси «Наталка Полтавка», композиції на теми «Сорочинського ярмарку» та «Ночі перед Різдвом». Усе, що створювалося майстринею, було носієм її певних ідеалів, естетичних чи моральних цінностей українського народу. Олександра Федорівна адресувала своє мистецтво людям. Її завжди турбувало, як воно буде сприйматися. Гончарка завжди перебувала у творчому пошуку. Проста сіра глина стала для неї стимулом до життя, джерелом високого натхнення у творчості.