Музей-садибу відчинено щодня з 9-00 до 18-00 год.

(п'ятниця, неділя: з 900 до 1700)

Вартість: 30,00 грн. за одну особу (віком від 18 років)
20,00 грн. за одну особу (віком до 17 років)

вул.Губаря, 29, Опішне, Полтавщина, 38164,
тел./факс +38(05353) 42416

 

До річниці від дня народження

вкл. .

6 травня нинішнього року опішненській гончарці Олександрі Федорівні Селюченко – заслуженій майстрині народної творчості України, членкині Національної спілки художників України – виповнилося б 99 років. У мистецтвознавчій літературі ім’я Олександри Селюченко зазвичай пов’язують зі створенням дитячої глиняної іграшки. Вона не лише продовжувала традиції у створенні образів, а й одночасно була оригінальним імпровізатором.

У гончарській родині Федора та Явдохи Селюченків завжди багато працювали, тож Олександра з дитинства була повноправною учасницею важкого й водночас цікавого трудового життя. Батько був організатором усієї гончарської роботи (готував глиняну масу, ангоби, поливи, випалював вироби), мати – ліпила, а брат – виготовляв посуд. Коли Олександра підросла, теж долучилася до справи. І вже в шестирічному віці вона вправно ліпила свої перші свистуни. Ліплення було для неї грою, яку вела мати – мудра наставниця, найкраща подруга й порадниця, перша вчителька гончарного ремесла. «Посадили і мене малою до лави ліпити. Брат гончарує, мама ліпить, а я – вчуся. Батько доводить до кінця все обпалом. Перш за все, я ліпила рибки і качечки. Так, моя матінка не знала, що вона привила любов до глини, що немов чари, за які все життя віддам і ладу не матиму – стану одинокою», – так зазначала Олександра Селюченко у своєму щоденнику. Не зважаючи на всі труднощі й негаразди, які довелося пережити родині (роки голоду, смерть старшого брата), Олександра росла допитливою дівчинкою. Вона допомагала батькам по господарству, училася розуміти красу природи, любила свята й народні пісні, вчилася ліпити глиняні скульптури.

МИСТКИНІ ГЛИНЯНОЇ ІГРАШКИ ПРИСВЯЧУЄТЬСЯ...

вкл. .

Сьогодні, 06.05.2020 року, минає 99 річниця від дня народження неперевершеної мисткині української глиняної іграшки, заслуженого майстра народної творчості України, члена Спілки художників України – Олександри Федорівни Селюченко.

ВИДАТНА ГОНЧАРКА вже спочиває в Завсвітах, проте її духовне багатство  – мистецтво – житиме вічно!

Пропонуємо переглянути фільм Аудіовізуальної студії українського гончарства «Відродження» про життя та творчість Олександри Селюченко.

   

 

З історії одного експонату

вкл. .

Кожен музейний експонат має свою історію й долю. Важливо з’ясувати джерела й обставини його походження, а особливо – причетності до перебігу подій у житті відомої постаті. Не виняток і муфельна піч, яка більше трьох десятиліть знаходиться в постійно діючій експозиції Меморіального музею-садиби гончарки Олександри Селюченко. Її мисткині подарували друзі. Це дозволило вирішити проблему, пов’язану з випалюванням глиняних виробів.

Лист Леоніда Сморжа до Олександри Селюченко. Опішне, Полтавщина. 26.12.1986.

вкл. .

Добрий день, ранок чи вечір, Олександра Федорівна!*

Одержав від Вас поздоровлення і листа за що дуже дякую. І те і інше прочитав з великим інтересом. Ви завжди пишете неординарно, відчувається в стилі листа художня натура і вразлива душа. Для мене дуже цікава Ваша розповідь про епізод з нашої з Вами далекої юності. Думаю, була вона голодною і холодною, але люди були набагато кращими і чистішими. Зараз совість і душі людей заплили жиром, не бачуть і не чують нікого і нічого, окрім шерхоту грошей і блиску речей. Відносно того епізоду і тодішнього нашого знайомства не пам’ятаю, провал якийсь в голові. Але спасибі, що Ви не забули і мене це зворушливо, повернуло в далекі і незабутні роки. Дійсно, можна писати книжку, та для цього треба мати неабиякий талант.

Лист Леоніда Сморжа до Олександри Селюченко. Опішне, Полтавщина. 10.04.1979

вкл. .

Здравствуйте шановна Олександра Федорівна!*

Щиро вітаю Вас і поздоровляю з Весною!

Сподіваюсь, що з моїм листом прийде і тепло.

Я запрацювався і з листом затримався. Але в голові я весь час Вас пам’ятав. І дуже хотів би вас морально (духовно) підтримати. Хоча б тим, що я Вас поважаю і як художника, і як людину. Бо своє слово Ви вже сказали і ще скажете, а іншим подібне зась. От тільки Ваш настрій турбує. Хотілося б щоб Ви трошки оптимістичніше дивились на світ і більше повірили в себе. Бо кожен виходить насамперед із себе і опорою є насамперед сам собі. Без людей, друзів важко, та де їх знайти безкорисливих, відданих, вірних? Родичі, і ті живут насамперед кожен для себе. Лише як горе, тоді можуть обізватися. Мені здається, що Вам слід більше творчо працювати. Попробуйте малювати орнаменти на папері. У вас вийде гарно. Ще одне. А чому б Вам не взяти зошит потовще і вечорами записувати все, що ви пам’ятаєте про батьків, їх працю, про інших гончарів, історію їх життя, творчості і таке інше. Навіть якщо для себе. І я з інтересом  би почитав. Слід знайти ціль, напрям, тоді життя буде змістовнішим, отже і потрібнішим.