Музей-садибу відчинено щодня з 9-00 до 18-00 год.

(п'ятниця, неділя: з 900 до 1700)

Вартість: 25,00 грн. за одну особу (віком від 18 років)
15,00 грн. за одну особу (віком до 17 років)

вул.Губаря, 29, Опішне, Полтавщина, 38164,
тел./факс +38(05353) 42416

 

Глиняні вироби майстрині Олександри Селюченко будуть жити вічно

вкл. .

Здавна славилось Опішне своїми глиняними іграшками. Народні майстри вміли взяти з навколишньої дійсності найбільш характерне, типове, і тому народна іграшка була завжди свіжою й оригінальною. Цікавий для дітей свистунець привертав і зір дорослої людини, примушуючи її посміхнутися тій чи іншій влучній характеристиці.

Лист Михайла Денисенка до Олександри Селюченко. Опішне, Полтавщина. 07.08.1974

вкл. .

Добрий день, Олександра Федорівна!*

Ми уже за Вами скучили: так уже звикли до Вас, до усмішки вашої доброї, до невичерпної творчої фантазії..

Ви – істинно людина, яка повинна бути завжди з нами. У нашому дружньому, щирому гурті поборників краси життя навколишнього…

Звичайно, якщо все буде зроблено з боку музею, щоб Ви жили на території в спеціальному будинку благоустроєному, то тоді наші зустрічі будуть постійно діючі, а поки що будемо радіти нашим короткочасним взаємним побаченням.

Не знаю, чи вирвусь я в Опішню, бо вже моя відпустка закінчилася.

Листи Михайла Денисенка до Олександри Селюченко

вкл. .

Дорога Олександра Федорівна!*

Нарешті, написали довгожданого листа: ви стали нашою ріднею, і нам завжди хочеться з Вами бачитися, сидіти за одним столом, бувати і всіх куточках нашого краю…

У мене заплановано побувати у вас в Опішні, бо я ще і не був ні в кого з майстрів вдома.

А в рідній хаті людина розкривається більш повніше, більш колоритніше… Пишу Вам з деяким запізненням, бо ще не виліз з клопоту по хатньому ремонту, а також із всяких замовлень від вище стоящих організацій (заводські замовлення). Відносно виставки, то вона вже давно закрилася. На обговоренні я був, було дуже цікаво у розумінні зустрічей з людьми.

Спогади гончаря Івана Лобойченка

вкл. .

Доля відомих людей завжди нерозривно пов’язана з епохою й середовищем, у якому їм випало жити й працювати. Одним із напрямків діяльності Меморіального музею-садиби гончарки Олександри Селюченко є збирання та систематизація матеріалів, які стосуються життя й творчості мисткині. Задля цього, варто намагатися якнайповніше зібрати спогади сучасників Олександри Селюченко. З 2008 року тривають планові керамологічні експедиції, започатковані Національним музеєм-заповідником українського гончарства в Опішному, які дозволили акумулювати масив матеріалів.

Гончар Іван Лобойченко навчався в Олександри Селюченко. Свої спогади  про видатну землячку він зафіксував у зошиті й подарував працівникам Музею-садиби. Можливо, прочитавши ці рядки, хтось захоче поділитися власними спогадами?